Стихи на украинском языке

Чароядом спиню серце.

Я візьму любовну тему
Й напишу я вірш ліричний
Напишу любов-поэму
Ритм підставлю алгебричний.
Чаклун з зіллям перевари
Ще й з гадюки яду влити
Щоб були з поэми чари
Й нею нерви щоб жалити
Возьму з папороті квітку
Й зачакловане ядерце
З часослов сплету я сітку
Й зашморгну петлею серце.
І словами з чарояду
Я тебе у мить замучу
Як дракон страшного Аду
Кров твою я скаламутю.

1937г. с. Гуты.

Андрій Шевченко. (Мой дед. Орфография авторская, без изменений).

 

А напишите мне, пожалуйста, то, что сторонники Ющенко во время революции пели.

 

Да разное...И патриотическое, и прикалывались по-всякому... (могу на мыло скинуть

 

Я имею в виду ту песенку, у которой ещё припев рэповый был. "Ющенко - наш президент" называлось, по-моему...)
Написала в личку.)

 

"Разом нас багато, нас нэ подолаты". Дальше не пойму, но на Майдане пели это

 

Вот подумал и решил, а почему бы и нет? Совсем не обязательно выставлять свои сочинения, можно и стихи украинских авторов, друзей... Но обязательно на украинском языке...

Просто интересно, да думаю и основному количеству форума будет интересно это прочесть...
У мну-то проблема, нема ничего особо любимого... по крайней мере то что учил в школе ужо хорошо забыл... Ибо литературу всегда читал ту что мне нравится, а не ту что навязывают, а теперь вот охота - узреть....

 

Мне нравятся Иван Франко и Леся Украинка. И еще Тарас Шевченко. Я по-украински, как та собака - все понимаю, а сказать не могу))

Вот бы увидеть текст песни: "Ой, не свити, мисяченьку, не свити никОму. Ты свиты мому ридненькому, як вин иде до дому и т.д."
(это так звучит, но пишется, конечно, иначе))

В словах к этой песне есть такие жалостные строчки: "...А якщо вин иншу мае, ты зайди за хмару.....".

Вот, высказалась))

 

День эх... полностью бы... я бы перевёл... ) вернее поисправлял бы буковки....

"Ой, не світи, місяченьку, не світи нікому. Ти світи моєму (?точно не помню), рідненькому, як він йде додому" і т.д....

"...А якщо він іншу має, ти зайди за хмару"...

 

"Виють витры, виють буйны, аж дэрэва гнуться,
Болыть, болыть мое сэрдцэ - сами сльози льються.
Дэ ж тi, Пэтро, дэ ж тi любый? Дэ ж тi, отзовыся...
Я без тэбэ тут горюю, - прийды подывыся...."

("Наталка Полтавка")


или: "Як я малым сбырався по весни питы у свит незнамыми шляхами, сорочку маты вышила мени, червоными та черними цветами...."

В общем, я замолкаю. Оповестила всех, что очень люблю украинские стихи, а особенно песни. Воть...)))

 

День да желательно, их тексты целиком кидать.. ) И не умолкать...

"Де ж ти, Петро, де ж ти любий? Де ж ти, отзовися... Я без тебе тут горюю - приди подивися..."
"Як я малим сбирався по весні піти у світ, незнаними шляхами, сорочку мати вишила мені, червоними та чорними квітками..." (тут речь о чём? о цветах как виде красный, зелёный, синий, и т.д. или о цветах - роза, ромашка, гвоздика? Просто перевод разный... Цвет 1. колір, 2. квітка.)

 

WERWER, Я любое слово (почти) могу перевести, читая книги на украинском языке, но могу сделать ошибки в написании слов.
Поэтому и хотелось бы почитать стихи на украинской "мове".

И потом, думаю, что и украинцам, и белорусам было бы приятно знать что самые что ни на есть русские)) любят и знают их литературу. Ведь если не мы, то наши родители были гражданами одной страны.
Заранее благодарна всем, кто разместит в этой теме украинские стихи.

 

Леся Українка
СОNТRА SРЕМ SРЕRО! (Без надії сподіваюсь!)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!


Павло Тичина
Ви знаєте як липа шелестить

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? -
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? -
Ось місяць, зорі, солов'ї...
"Я твій",- десь чують дідугани.
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Володимир Сосюра
Люблю весну…

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п'є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!

Так ніхто не кохав
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я - поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

Любіть Україну
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі...

Як та купина, що горить -- не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.

Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою --
і вічні ми будемо з нею!

 

Володимир Сосюра

Якби помножити любов усіх людей,
ту, що була, що є й що потім буде,
то буде ніч. Моя ж любов -- як день,
не знають ще чуття такого люди.

Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі,--
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.

Якби зірвать квітки з усіх планет,
що вітер їх під зорями колише,--
моя любов пахтітиме міцніше
над квіти всі, крізь років вічний лет.

Якби зібрать красунь усіх віків,
повз мене хай ідуть вони без краю,--
Марії я на них не проміняю,
ні одній з них не вклониться мій спів.

Хай очі їх зіллються в зір один,
і в серце зір цей буде хай світити,--
зачарувать мене не зможе він -
твоїх очей йому не замінити.

З яких зірок злетіла ти сюди,
така ясна, що спів про тебе лине?
Світи ж мені, світи мені завжди,
над зорі всі, зоря моя єдина!

 

Василь Симоненко
Грудочка землі

Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка вдалеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.

Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману
лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка
в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,
не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 

А роки йдуть, вперед крокують.

А роки йдуть, вперед крокують
Вже молоді літа не ті.
Недоберу чого бракує
В моїм щоденному житті.

І тіж веселі майські ночі
І тіж весняні теплі дні
І не умер ніхто з рідні
Та деж другії карі очі.

Та молоді слова дівочі
І де усмішка із лиця
Та де горячі поцілунки
Й змоїм споріднені серця.

А в переді незнані тропи Х(в оригинале
Мені ще в армії служить Х этот куплет
Яку печать за тії роки Х перечёркнут)
Судьба готови положить. Х

Як раз цього в мене бракує
Як раз без цього я сумний
А календарь літа рахує
Андрія треба вже жинить.

А в переді незнані тропи
Мені ще в армії служить
Яку печать за тії роки
Судьба готовить положить.

Поривом кров біжить по жилам
Я з чим боротися не в сил Х (перечёркн.)
Підпорядкована якимсь то силам


Ретмічно серце відбива кроки
І ці найкращі юнацькі роки
Ідуть вперед негають часу
Життя перейду у іншу класу.

Жахну картину серце чує
Що вже цьому скінчиться строк
Немов йому пророк віщує
Або ж воно само пророк.

1937р. с. Гути.
Стиль авторский. Без изменений.

 

Володимир Сосюра

* * *
Рвав восени я шипшину,
карії очі любив.
Вечір упав на коліна,
Руки простяг золоті...

Шахти, цегельні, заводи,
хлопці на зміну — вночі...
Місяць у полі бродить,
в трави лице вмочив.

Пальці тоненькі, ніжні
і романтичні дощі...
Хто це зрадливий ніж мені
в руки тоді вложив?
Ну, і пішов я ланами;
там ешелони, сніги...
Блиски гарматні над нами,
в горло зорі — штики...

Ну, і пішов я ланами,
вітер мотав шлики...
Там телефонні гами,
там ешелони, сніги...

Там я забув про шипшину,
очі твої розлюбив.
Вечір упав на коліна,
руки простяг золоті...
1923

* * *
Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі;
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі...

Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип'ю я очі твої молоді,
повні туману кохання...

Солодко плачуть в садах солов'ї,
так, як і завжди, незмінне...
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни...

Ось вона йде у вінку, як весна...
Стиснулось серце до крику...
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.
1927

 

Дивних стрічок мерехтливий танок,
Не залишив слідів на мереживі днів,
Він давно вже не спав, бо літав, бо кохав,
Лиш для нас хмари снів залишав-розкидав.

І назавжди піде, вітер слід замете,
І останні рядки хто б шукав не знайде,
Зачекай, не втікай, ти весну покохай,
Осінь любить сама, Осінь скаже "нехай".

 

Ліна Костенко

***
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,- тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Володимир Сосюра

***
Я — квітка осіння… Дощі мене мочать,
рве вітер мої пелюстки…
І сонце на мене світити не хоче,
тумани пливуть од ріки.

Була я колись і пахуча, й хороша…
Та все це як сік у маю.
І ранками сипле холодна пороша
на бідну голівку мою.

Пороша розтане, як сонце прогляне
із хмар, як надія, на мить
і зникне… І знов напливають тумани,
і знову дощить і дощить…

Без тебе я в'яну, згубив я свій спокій,
але все надіюсь і жду,
мов квітка осіння по бурі жорстокій

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Пісенька про сестричок і руденького песика
Віктор Кордун

Пішли сестрички по гриби,
руденький песик з ними.
Туди-сюди, де не ступи,
руденький песик з ними.
Набрали повний козубок,
руденький песик з ними,
маслят, лисичок, решіток,—
руденький песик з ними.
Додому йшли крізь березняк,
руденький песик з ними.
Назад не хоче йти ніяк
руденький песик з ними.
Стомившись, сіли відпочить,
руденький песик з ними.
Проснулись сестроньки за мить
рудька немає з ними!
Кругом шукали знов і знов,
забувши геть про втому...
Гукали раз у раз «агов!»,
коли ішли додому.
От ставлять козуб на поріг,
сандалики рядочком...
Рудько тоді з корзинки — плиг!
а в ній — ані грибочка.

Їжаки
Тамара Коломієць

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі листки
І сказали:
— Ми — кущі,
Золоті у нас плащі
На дощі.
Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі грибки
І сказали:
— Ми — пеньки,
Наросли у нас грибки,
Як горбки.
Два веселі їжаки
Позгортались у клубки
Під голки
І сказали:
— Ми — грудки...
Ну, а може,— будяки...
Ну, а може,— їжаки
Все-таки?.

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Мати
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже нас.
Купляла нам гостинчика за гривеник,
Топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі,
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі –
Щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш - хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: - Перестань, бо вижену.
У тебе, - каже, - небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі Боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце шюмінке.
Вона сказала: - ні, ви не зумієте.
Злізайте, - каже. - Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося маляра.
Все якось так - то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки.
Ліна Костенко
А еще ...

Ліна костенко - "Ой ні, ще рано думати про все":

Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі.
А поки що - ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить... доганя!
Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.
А я лечу, лечу, лечу, лечу!
- Григорій Савич! - тихо шепочу.
Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божественних пісень?
Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?
Невже я з'їм те яблуко-гібрид,
Що навіть дух його мені набрид?!
...Прикипіли ноги до постаменту,
хліб у торбі закам'янів.
- Біда, - каже Григорій Савич. -
Він мене таки спіймав, цей світ,
добре хоч, що на тому світі.
Нічого, якось відштовхнуся від постаменту,
та й підемо.
...От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: - Жива із кам'яним!
- Диви, дива! - дивується трава. -
Він кам'яний, а з ним іде жива!
І тільки люди зморщили чоло:
- Не може бути, щоб таке було.
Та їх давно вже хтось би зупинив!
...Тим часом ми проходим серед нив.
Ніхто не сміє зупинити нас.
...Тим часом ми проходимо крізь час.
Він твердо ставить кам'яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути.

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Лично мне очень нравится творчество Лины Костенко))

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Василь Симоненко

Вона прийшла

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене виплила з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана -
Ну як мені за нею не піти?

Дмитро Павличко - "Два кольори"

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба не полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Преплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.

Мені вийнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,
Оба не полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Павло ТИЧИНА

Цвіт в моєму серці.
Ясний цвіт-первоцвіт.
Ти той цвіт, мій друже,
Срібляний первоцвіт.
Ах, ізнов кохана,
Де згучала рана —
Квітне цвіт-первоцвіт!

Слухаю мелодій
Хмар, озер та вітру.
Я бриню, як струни
Степу, хмар та вітру.
Всі ми серцем дзвоним,
Сним вином червоним —
Сонця, хмар та вітру!

Десь краї казкові,
Золоті верхів’я…
Тільки шлях тернистий
Та на ті верхів’я
Ходять-світять зорі,
Плинуть хвилі в морі —
В ритмах на верхів’ях!

Світ в моєму серці
Мрій танок, світанок
Ти той світ, мій друже,
Зоряний світанок.
Я в твої очиці,
Зорі, зорениці —
Славлю як світанок!

***
Квітчастий луг і дощик золотий.
А в далині, мов акварелі, —
Примружились гаї, замислились оселі…

Ах, серце, пий!

Повітря — мов прив’ялий трунок.

Це рання осінь шле цілунок

Такий чудовий та сумний.

Стою я сам посеред нив чужих,
Немов покинута офіра.
І слухає мій сум природа. Люба. Щира.

Крізь плач, крізь сміх.

Вона сама — царівна мила —

Не раз свій смуток хоронила

В самій собі, в піснях своїх.

Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь, —
Мов перед образом Мадонни.
Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись, дзвони, —

Узори сліз

Лише з-над хмар часом прилине

Прощання з летом журавлине —

Погасле, як грезет із риз…

Гей, над дорогою стоїть верба,
Дзвінкі дощові струни ловить,
Все вітами хитає, наче сумно мовить:

Журба, журба…

Отак роки, отак без краю

На струнах Вічності перебираю

Я, одинокая верба.

1915

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Василь Симоненко
ЛЮБОВ

Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.

Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.

Мені здається, — може, я не знаю, -
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
КРИВДА

(Новела)

У Івася немає тата,
Не питайте тільки, чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно -
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, -
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова...

Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув - сусіда йде.
- Ти пустуєш тута, - озвався, -
А тебе дома батько жде...

Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п'ятах
Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувато,
Але в хаті - мама сама.
- Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..

Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід -
Догадався, чому єхидно
Захихикав сусіда вслід.

Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав...

Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі...

Один из самых лучших поэтов..
А стихи у него такие, что сам начинаешь переживать те же эмоции, что и герои...

Спи, моя кохана
Слова: Володимир Сосюри

Спи, моя кохана,
Сном солодким спи.
Десь пливуть тумани,
Десь цвітуть степи.
З неба сяйво блисне
На граніт колон.
Тільки я і пісня
Стережуть твій сон.

Спить давно вже мила
Безтривожним сном.
Землю ніч покрила
Зоряним крилом.
Я забув утому,
Зачинив вікно.
У саду густому
Сплять квітки давно.

Спи, моя кохана,
Сном солодким спи.
Десь пливуть тумани,
Десь цвітуть степи.
Лине зір сіяння
Крізь шибок блакить.
Лиш моє кохання
З піснею не спить.

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Як тебе не любити, Києве мій

Грає море зелене, тихий день догора,
Дорогими для мене стали схили Дніпра,
Де колишуться віти закоханих мрій...
Як тебе не любити, Києве мій!

Вечорів оксамити, мов щастя прибій...
Як тебе не любити, Києве мій!

В очі дивляться канни, серце в них переллю,
Хай розкажуть коханій, як я вірно люблю.
Буду мріяти й жити на крилах надій...
Як тебе не любити, Києве мій!

Спить натомлене місто мирним, лагідним сном,
Ген вогні, як намисто, розцвіли над Дніпром,
Вечорів оксамити, мов щастя прибій...
Як тебе не любити, Києве мій!

Вечорів оксамити, мов щастя прибій...
Як тебе не любити, Києве мій!

 

Ответ: Стихи на украинском языке

В полі кульбаба цвіте
Наша рота стройно йде.
Хай гремить барабан,
Хай помре капітал!

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Тунеядец,

Сам придумал???

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Не, это мой дедушка в конце 20-х написал. Даже в местной газете опубликовали. Под вывеской "Як не треба писати вірші"))

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Милий мій! Світлий мій! Шлях твій далекий.
Може в хурделі він? Може в дощі?..
Сумно якщо – нехай пісню лелеки
Зів’ють з молитви моєї душі.

Може кидають в лице суховії?
Може на блуд начаклують стежки?
Темно якщо – хай крізь гілля ( як вії )
В небо поставить хтось з воску свічки.

Й плачуть вони полинами до рання,
Котяться з неба, немов зорепад,
Щоби по них, квітлих вперше й востаннє,
Хтось – хай не ти – зміг вернутись

Милий мій! Близький мій! Кладка дощата
Збита зі снів в першу північ весни
В березні тім, де проталин очата,
Ляже на річку, аби провести.

Боляче, може, тобі між вогнями?
Холодно, може, тобі серед злив?
...Хай же свічки ті горять полинами,
Щоби відваром трави зі словами
Хтось – хай не я – відшептав і зцілив.
Оксана Радушинская

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Чому, чому...
Чому ,чому? сюди ви прилетіли.
І сіли тут, на чорних проводах.
Чому, чому, вас двоє розлучили.
Коли у вас любов була в серцях.

Чому, чому?Голубка так туркоче.
Аж моє серце з відчаю щемить.
Голубка біла ,нас спитати хоче.
Чом поруч з нею голуб не летить.

А він лежить, розпластав білі крила!
А очі зорять в небо голубе.
Над ним туркоче його мила
Із невимовним смутком його зве.

Злітає в небо високо під хмари
Неначе хоче горе за черкнуть.
Навіщо люди їх розлучили з пари.
Голубці білій цього не збагнуть.

Чому, чому? Голубка так туркоче.
Аж моє серце з відчаю щемить
Голубка біла, нас спитати хоче
Чом поруч з нею голуб тить!

 

Ответ: Стихи на украинском языке

На маїдані біля церкви революція іде.
Хай чабан уси гукнули за атАмана бУде.
Сосюра вроде.

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Не, Тычина)


Біля церкви на майдані
Спить Тичина в чемодані.
Дайте мені кирпичину
Я приб*ю Павла Тичину.

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Туня

А это кто???Сосюра таки,или ты?))))))))

Я іду тихесенько

Шляхом своїм терновим.

Нікого поряд,

Лиш тиша навколо.

Усі, хто захлинувся кров'ю,

Усі, хто до Пекла не дійшли,

Ви все, що було поряд,

Ви єдині не пробачите мені.

Я бачу ваші очі,

І чую подих смерті.

Не хочу згадувати тої ночі,

Коли душа із вами вмерла.

Ви друзі, ви покинули мене.

За дурість я сльозами заплатила.

Коли немає друзів,

Ти не живеш.

Прочитайте це прохання...

Не кидайте,

Хоч тінью будьте поряд,

Я благаю!

 

Ответ: Стихи на украинском языке

Я тоже очень люблю украинское народное творчество и всех ево писателей

 

Маленькiй Маръянi

Рости, рости, моя пташко,
Мiй маковий цвiте,
Розвивайся, поки твоэ
Серце не розбите,
Поки люди не дознали
Тихоi долини!..
Дознаються - поиграються,
Засушать, та й кинуть.
Анi лита молодii
Повитi красою,
Нi карii оченята,
Умитi сльозою,
Анi серце твое тихе
Добреэ дiвоче
Не заступить, не закриэ
Неситii очi, -
Найдуть злii, та й окрадуть ...
И тебе убогу
Кинуть в пекло ... Замучишься
I прокленеш бога.
Не цвiти-ж, мiй цвiти новий,
Нерозвитий цвiте!
Зовъянь тихо, поки твое
Серце не розбите!

(Т.Г. Шевченко, 1845г.)

 

- А скажи - Модільяні був ідіот?-
допитувалася вона, коли я вправними, як у піаніста пальцями
вигравав на засмаглих персах.
- Такий же ідіот, як і всі в цьому світі,-
почав я, обіймаючи
успокоєні вибухи її сідниць.
- Розумієш, старий, я часто думаю
про незвичайність мистецтва.
Це зайва розкіш.
- Так, мистецтво - то завше надмір,-
відповідав виціловуючи коліна.
- Але надмір лише й рятує нас від убогості.
Смертним полишається єдине:
бодай маленький надмір -
у вірі,
у звичках,
у смаках,
просто - в примхах.
- Так, моя маленька.
Саме так.
Ти як завжди говориш діло,-
повторював,
клацаючи зубами од пристрасті.
- А коли в нас народиться доня,
ми кластимем їй в узголов*я
тільки троянди,- охриплим голосом
проказувала вона.
- Так. В узголов*я і неодмінно -
троянди,- не своїм голосом
я погоджувався покірно.
- Яка докучлива муха -
дзижчить і дзижчить.
Убий її, любчику.

Василь Стус

* * *

Особливості контрацепції


вже виросло і добре що виросло
у цій країні покоління дівчат
які кажуть я не буду без презервативу
або так або ніяк розумієш

я думаю що можна тут говорити про
певні позитивні зрушення у свідомості
зміни менталітету і таке інше

ну звичайно
я теж за здоровий спосіб життя
здорову націю
інтелектуалів у парламенті
мутантів на площах
боксерів на телебаченні
я теж не буду без презервативу

це правильно
та чомусь все рідше доводиться чути:
я не буду без кохання
не ображайся
але я не буду без кохання
або так або ніяк розумієш…..

втім
якщо абстрагуватися від зайвого ліризму
слід зазначити
що ти права маленька
ніякої проблеми
невелика ціна
доречі про ціни
ні
не доречі
але ти була зі мною коли я розривав собі груди щоб дістати звідти серце
ти дихала у мені коли я йшов коли я падав щоб піднятися знову і нарешті дійти до тебе
ти снилася мені
коли я купував хліб і коли спізнювався на останнє метро
ти жива така зворушлива
прекрасна і неможлива
така юна і така відверта
така вся якась….
без презервативу

але якщо ти наполягаєш – жодної проблеми….
ну добре
насправді добре….

о котрій тобі вставати?

Дмитро Лазуткін

 

СОNТRА SРЕМ SРЕRО!
(Без надії сподіваюсь! (Лат.)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Леся Українка

 

ЛЮБОВ НАНСЕНА

Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: «ні».

Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив’яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя - воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.

Моя Пісне Пісень. Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах.
«Фрам» - це значить «Вперед».
Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить
вічний пошук у вічних снігах.

Тиждень буде все добре.
Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі…
Але потім воно покличе.
Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?

Ви не будете плакать?
Не поставите душу на якір?
Не зіткнуться в мені два начала - Ви і воно?
Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.

Ваші теплі долоні і мої відморожені руки…
Як вуста одірву від такої сумної руки?
Чи зуміємо жити - від розлуки і знов до розлуки?
А якщо доведеться чекати мене роки?

«Фрам» застряне в льодах…
А якщо не вернуся я звідти?
Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
Ви, така молода! Ви, що любите сонце і квіти!..

- Я люблю тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
Все, що є найсвятіше, в мені називається - Нансен.
Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.
Я сама розіб’ю об «Фрамові» груди шампанське,
як покличе тебе вічний пошук у вічних снігах.

Моя Пісне Пісень!
І вічний саде мій без листопаду.
Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду.
«Фрам» - це значить «Вперед». А на обрії буду я.

Ліна Костенко

 

Андрій Малишко "Пісня про рушник"

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

БАБА ХРИСТЯ


Будувала я хату,
Розписала всі стіни,
В синє море задивлялась,
Та не бачила піни.

Наливала по вінця,
Заглядала у донця,
В синє небо задивлялась,
Та не бачила сонця.

Похилилася хата,
Облупилися стіни,
Я до хати притулюся,
Може з нею й спочину.

Вітер стріху розвіє,
Розпороше шляхами,
Поховайте ж мене люди
Зі своїми гріхами.


?*

 

Iks,

напомнили...

Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
І мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі -
щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш -
хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала:
- Перестань, бо вижену.
- У тебе, - каже, - небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.
Злізайте, - каже. - Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося
маляра.
Все якось так - то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...

* * *

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Ліна Костенко

 

В мене є ще один віршик українською)


"ПЕДАГОГ"


Чи може то байдужий фатум,
Чи генотип, чи ниций фарт -
Та ще дівчиськом вайлуватим,
Таємний сенс звичайних фарб
Вже знала я, та й малювала
Чарівний світ дитячих мрій,
В якому образів навала
Вставала в ще непевний стрій.

Тому батьки, хоч і наївні,
Одного разу - пальці в хрест,
Та й одвезли свою царівну
В художню школу скласти тест.

Я там нітрохи не знітилась,
Бо ж фарби любії - зі мной,
І все, чим серденько молилось,
Вкладала я в малюнок той.

Експерт підкравсь до мене ззаду
(я й досі озиратись мушу),
Та пензлем тикаючи, аду
Став ляпать в рай, в дитячу душу,
Ще й гуркотів: "Дивись, ван-гог",
Та й знову ляпав, "педагог".

Хоч хист - признав. Батьки радІ.
Як же я плакала тоді!...


2009 р.

 

Икс
Это ваше ?

 

Мої обидва. Взагалі-то я вчусь писати вірші російською. Але оце випадково написалось украінською про Христю, потім старенький віршик розписав по інерціі (російською він не дався). Хотів визнати думку україномовних знавців. Отож і шукаю місце, де вони є)

****************
а долі що? Течуть сторіки,
Несуть Славуті забуття,
Великоруською, каліки,
Римують дулю до життя


********уривок

 

Iks,

На нашому форумі з'явився щирий українець
Вітаємо

 

Читав листа години зо дві
„На украинском языке”,
І раптом, наче десь з безодні,
Щось загуло мені таке
Чудне, бентежне, дике, миле -
Аж пір`ям геть взялося тіло,
Надувся вітер звідкілясь,
Щось на хребті затріпотіло,
Та з-за плечей по пиці – лясь!...
От жінка-мова... Тільки зась!
Ти бач прикинулася шльоха,
Проворна, враг її не взяв.
„З якого вилізла ти льоха?
Без тебе зовсім був охляв,
Складаючи вірші з каліччя,
Бо ж ти мовчала, наче тать.
Та годі лясків - це ж обличчя.
Гайда, повчиш мене злітать”...

Сказав я це – і крила зникли,
Образив чимось? Може й так.
А може, плечі вже пониклі,
А може, сон навіяв мак.


2009-06-22

 

Очень понравилось, спасибо

 

Iks,

Задумка хороша, но и стилей намешано, и слов-связок, и промстонародного)))